Тетяна Мостепан.
Система охорони здоров’я Києва працює в умовах кадрового дефіциту, але при цьому продовжує забезпечувати базові послуги для містян. У столиці діє 26 центрів первинної медико-санітарної допомоги, які щодня приймають тисячі пацієнтів.
Водночас навантаження на лікарів залишається нерівномірним, а доступ до окремих спеціалістів чи обстежень може відрізнятися залежно від району.
Попри ці виклики, система змінюється: розширюються можливості сімейних лікарів, з’являються нові формати роботи і сервіси, а місто інвестує в обладнання та підтримку медиків.
Як сьогодні працює первинна ланка, за що пацієнти не мають платити і як знайти потрібного лікаря для спільного проєкту «Київ FM» та «Вечірнього Києва» розповіла директорка Департаменту охорони здоров’я КМДА Тетяна Мостепан.
Тетяна Мостепан з лікарями.
ВІД ПОЧАТКУ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ У КИЄВІ ВДВІЧІ ЗРОСЛА КІЛЬКІСТЬ ВИЯВЛЕНИХ ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ — У ТОМУ ЧИСЛІ СЕРЕД ДІТЕЙ
— Тетяно Володимирівно, ми з Вами вже говорили про роботу столичних медиків в умовах війни і ті виклики, з якими їм доводиться стикатися. Сьогодні хочемо зосередитися на первинній ланці. Але насамперед хочу запитати не про медиків, а про пацієнтів. Чи є офіційні дані, як війна вплинула на захворюваність — що змінилося від початку повномасштабного вторгнення?
— Війна справді змінила структуру захворюваності. Вона не лише вплинула на загальні показники, а й значно загострила хронічні хвороби, посилила психоемоційне навантаження і збільшила потребу в спеціалізованій допомозі.
Якщо говорити про інфекційні захворювання, то загальна тенденція була до зниження від початку війни. Сезонні сплески зберігаються, але вони менш інтенсивні, ніж до повномасштабного вторгнення. Наприклад, у сезоні 2024–2025 років епідемічний підйом тривав довше, але загальна кількість хворих була нижчою. Водночас серед пацієнтів значну частку становлять діти. COVID-19 також суттєво пішов на спад порівняно з періодом пандемії.
Щодо таких захворювань, як туберкульоз чи ВІЛ, на початку війни їх виявлення зменшилося — передусім через міграцію і зміну способу життя. Зараз ситуація змінюється: показники зростають, але це пов’язано саме з тим, що випадки почали активніше виявляти завдяки скринінгам і профілактичним оглядам.
Якщо говорити про хронічні неінфекційні хвороби, то тут ситуація складніша. Офіційного обліку на державному рівні немає, але за результатами досліджень і опитувань лікарів видно зростання серцево-судинних захворювань і психічних розладів. Це напряму пов’язують зі стресом, умовами життя під час війни і перерваним лікуванням. У Києві, зокрема, виявлення психічних розладів зросло приблизно вдвічі, і це стосується не лише дорослих, а й дітей. Відповідно зросла і кількість випадків інвалідності серед дітей.
Онкологічна статистика теж показова. У 2022 році було зафіксовано спад, але він пояснюється не зменшенням хвороб, а тим, що люди рідше зверталися до лікарів. Зараз показники повернулися до довоєнного рівня. Важливо, що значну частину випадків вдається виявляти на ранніх стадіях під час профілактичних оглядів, що суттєво підвищує шанси на ефективне лікування.
Тобто загальна картина така: інфекційні захворювання частково зменшилися, але хронічні і психічні — навпаки, зростають. І це прямо пов’язано з тим, як довго ми живемо в умовах постійного стресу.
КНП «Центр первинної медико-манітарної допомоги» Святошинського району.
НАЙБІЛЬШЕ КОМУНАЛЬНИМ МЕДИЧНИМ ЗАКЛАДАМ БРАКУЄ МОЛОДШОГО МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ
— Наскільки гостро зараз стоїть проблема браку кадрів у медицині?
— Наразі в мережі комунальних закладів охорони здоров’я Києва працює понад 33 тисяч медичних працівників, з них приблизно 9,3 тисячі — лікарі.
Війна, безумовно, суттєво вплинула і на роботу системи, і на кадрову ситуацію. Частина лікарів виїхала разом із родинами, частина була мобілізована, дехто переїхав у більш безпечні регіони. Водночас Київ приймає медиків із інших областей — тих, хто змушений був залишити свої домівки.
Частково ситуацію вирівнює і фінансова підтримка з міського бюджету. Із 1 січня 2026 року медики первинної ланки в Києві отримують щомісячні доплати: для лікарів це 5 тисяч гривень, для медсестер — 4 тисячі, для молодшого медичного персоналу — 3 тисячі гривень. Це робить комунальні заклади більш привабливими для медиків, зокрема з Київської області та інших сусідніх регіонів.
Якщо говорити про дефіцит, то сьогодні відчуваємо брак лікарів вузьких спеціальностей — тих, хто працює з невідкладними станами, онкологією, складними хронічними захворюваннями, а також фахівців із реабілітації. Є незакриті і позиції сімейних лікарів.
Окремо хочу наголосити на кадрових труднощах в екстреній медичній допомозі — не вистачає лікарів і парамедиків. Втім, завдяки збільшенню кількості змін питання чергувань вдається закривати, і щодня в Києві працює близько 130 бригад.
Але найбільший дефіцит зараз — серед молодшого медичного персоналу. Йдеться про медсестер, фельдшерів і молодших медичних працівників, без яких система фактично не може працювати повноцінно.
— Дуже часто в соціальних мережах можна побачити дописи на кшталт: порадьте сімейного лікаря для підписання декларації, бо моя звільнилася. Чому звільняються — приватний сектор йдуть?
— Причин насправді кілька, і вони накопичуються. Один із ключових факторів про який я уже згадувала, наслідки 2022 року, коли значна частина медиків виїхала за кордон. Особливо це стосується молодих лікарів, зокрема жінок із маленькими дітьми. Багато з них досі не повернулися, а частина, користуючись можливістю і зважаючи на безпекову ситуацію, продовжує декретну відпустку на триваліший термін.
Друга важлива причина — конкуренція з приватним сектором. І вона доволі жорстка. Приватні медичні заклади пропонують не лише вищу оплату праці, а й значно простіші умови роботи. Там менше бюрократії: не потрібно в такому обсязі вести звітність, обліковувати різні категорії пацієнтів, постійно працювати з електронною системою охорони здоров’я. Плюс у приватних закладах є можливість надавати платні послуги, що також впливає на рівень доходів лікарів.
Окремий аспект — це різниця в підходах до пацієнтів. Приватні клініки часто працюють із більш «легкими» випадками, тоді як складні, хронічні або соціально чутливі пацієнти фактично залишаються на комунальній медицині. Так само саме на комунальні заклади лягає оформлення документів для різних соціальних процедур. І нерідко після цього пацієнт повертається вже в приватну клініку.
Тобто виникає ситуація, коли навантаження і складність роботи — в комунальній системі, а частина ресурсів і пацієнтів — у приватному секторі.
Очевидно, що це питання потребує врегулювання на рівні держави. Йдеться про однакові правила гри для всіх закладів — незалежно від форми власності. Зокрема, можна говорити про додаткові критерії якості і відповідальність для тих, хто зловживає такими практиками, або про фінансові обмеження з боку НСЗУ щодо таких випадків.
Столична амбулаторія.
ВІЛЬНІ СІМЕЙНІ ЛІКАРІ Є В УСІХ РАЙОНАХ, АЛЕ НЕ ЗАВЖДИ В НАЙБЛИЖЧІЙ АМБУЛАТОРІЇ
— Чи є різниця між районами щодо доступу до сімейних лікарів і підписання декларацій?
— У Києві працюють 26 центрів первинної медико-санітарної допомоги у всіх десяти районах. Але їх розподіл нерівномірний: в одному районі може бути лише один центр, в іншому — кілька, і це не завжди відповідає реальній кількості населення.
На ситуацію сильно впливає забудова міста. У нових житлових масивах, таких як Позняки/Осокорки, Солом’янський та частина Голосіївського району, де активно зростає кількість мешканців, інфраструктура не встигає за цими темпами. Там лікарі перевантажені, а можливості для підписання нових декларацій часто вичерпані.
Натомість у районах зі сталою забудовою, наприклад Печерський район, частина Шевченківського, старий Поділ, ситуація більш рівна. Там інфраструктура формувалася раніше і була розрахована на відповідну кількість населення, тому знайти лікаря зазвичай простіше.
Окремо впливає і фактор внутрішньо переміщених осіб. У районах із доступнішим житлом навантаження на медичну систему зросло, бо люди переукладають декларації вже в Києві.
Водночас важливо, що вільні лікарі є в кожному районі. Просто не завжди це амбулаторія поруч із домом — іноді потрібно звернутися до закладу трохи далі.
Також кожен центр самостійно вирішує кадрові питання. Якщо з’являється новий лікар — відкривається можливість для підписання декларацій. Якщо лікар звільняється, його пацієнтів тимчасово розподіляють між іншими, навіть понад ліміт, поки не знайдуть заміну.
— Відсутність підписаної декларації з лікарем не означає недоступність послуг?
— Юридично — ні, повної недоступності немає, але доступ до медичних послуг суттєво обмежується.
У невідкладних станах допомогу надають усім без винятку — незалежно від того, чи є декларація. Якщо йдеться про гострий біль, травму або критичний стан, пацієнта приймуть або приїде швидка.
Але якщо говорити про планову медицину, тут декларація фактично необхідна. Без неї складніше отримати базові речі — консультації, довідки, вакцинацію, направлення до вузьких спеціалістів чи рецепти за програмою «Доступні ліки». У таких випадках лікар може прийняти лише за невідкладної потреби.
При цьому сама процедура підписання декларації займає кілька хвилин і не є складною. Вона гарантує пацієнту безоплатний доступ до послуг сімейного лікаря, адже фінансування йде за пацієнтом.
Якщо декларації немає, зростає ризик, що в планових питаннях можуть відмовити або запропонувати оплату, а з часом це може ускладнити доступ до первинної медичної допомоги загалом.
Тетяна Мостепан.
ПЕРЕЛІК БЕЗОПЛАТНИХ ПОСЛУГ НА ПЕРВИННОМУ РІВНІ ЧІТКО ВИЗНАЧЕНИЙ
— Власне, давайте про ці послуги і поговоримо. Раніше всі ми ходили в поліклініки, зараз ці заклади змінили свою назву. Змінилася лише назва, чи й інші зміни відбулися, наприклад розширився спектр послуг?
— Зміни відбулися не просто в назві — вони фундаментальні. Хоча пацієнти за звичкою досі кажуть «поліклініка», насправді система повністю перебудована.
По-перше, змінилася структура. Якщо раніше в одному закладі працювали і терапевти, і вузькі спеціалісти, і всі підпорядковувалися одному керівнику, то тепер це різні юридичні установи. Первинна ланка — це окремі центри, де працюють сімейні лікарі, а спеціалізована допомога надається вже в інших закладах.
По-друге, змінився принцип фінансування. Тепер гроші «йдуть за пацієнтом»: заклад отримує кошти залежно від кількості підписаних декларацій, а не просто за утримання будівлі чи штатної кількості місць.
І, що важливо для пацієнтів, розширилися можливості сімейного лікаря. Сьогодні він веде значно ширший спектр випадків: може супроводжувати неускладнену вагітність, надавати базову психологічну допомогу, а також долучатися до паліативної допомоги, зокрема у питаннях знеболення.
Тобто роль первинної ланки суттєво зросла — це вже не просто «перший контакт», а повноцінний рівень медичної допомоги з ширшими функціями.
— Які послуги на первинній ланці точно безкоштовні — за що з киян не мають права брати гроші?
— Якщо у пацієнта є підписана декларація з сімейним лікарем, перелік безоплатних послуг на первинному рівні чітко визначений. Передусім ідеться про базове медичне спостереження: лікар контролює стан здоров’я, діагностує і лікує найпоширеніші захворювання — від сезонних інфекцій до хронічних станів, таких як гіпертонія чи діабет другого типу.
Також безкоштовними є базові лабораторні обстеження, які потрібні для цієї діагностики: загальні аналізи крові та сечі, перевірка рівня глюкози і холестерину. Під час прийому лікар може зробити швидкі тести — зокрема на вагітність, серцеві маркери, ВІЛ, вірусні гепатити чи COVID-19.
На первинці доступні й прості інструментальні обстеження: електрокардіограма, оцінка функції дихання для пацієнтів із хворобами легень, перевірка зору. Усі планові щеплення за державним календарем також проводяться безоплатно.
Крім того, сімейний лікар оформлює електронні направлення до вузьких спеціалістів і виписує рецепти за програмою «Доступні ліки», включно з інсулінами та знеболювальними препаратами. До цього ж переліку входить оформлення лікарняних і базових довідок — наприклад, для школи чи дитячого садка.
Тобто за ці послуги у комунальних закладах із пацієнта не мають права вимагати оплату — вони вже покриті державою в межах програми медичних гарантій.
— Консультація вузьких спеціалістів. Певно не відкрию для Вас таємницю, що є певні проблеми, і до деяких фахівців потрапити нереально. Як ситуацію бачите Ви?
— На рівні спеціалізованої допомоги кадрова проблема відчувається ще гостріше, ніж на первинці. І це комплексна історія.
З одного боку, є вимоги Національної служби здоров’я: кожна послуга має бути детально закодована в електронній системі, щоб заклад отримав фінансування. Це збільшує навантаження на лікарів і впливає на обсяг коштів, які врешті отримують консультативно-діагностичні центри.
З іншого боку, самі тарифи на такі послуги, на думку медичної спільноти, залишаються недостатніми. Вони не дозволяють повною мірою забезпечити роботу цих центрів і конкурентну оплату праці. У результаті частина спеціалістів переходить у приватний сектор, де умови і фінансові можливості кращі. Через це виникає дефіцит і, як наслідок, — черги або складнощі з записом до окремих лікарів.
У деяких регіонах цю проблему частково вирішують, поєднуючи спеціалізовану допомогу з первинною або зі стаціонарами в межах одного закладу. Це дає змогу більш гнучко розподіляти ресурси і вирівнювати фінансування.
У Києві ж ця проблема поки що залишається відчутною — і саме тому доступ до окремих вузьких спеціалістів дійсно може бути обмеженим.
В міській лікарні.
У КИЄВІ БУДУЮТЬ СИСТЕМУ «ПОВНОГО ЦИКЛУ» — КОНСУЛЬТАЦІЇ ТА ЛІКУВАННЯ В ОДНОМУ МІСЦІ
— Нині у Києві формується мережа консультативно-діагностичних відділень при лікарнях. Розкажіть, як це працює — які послуги там можна отримати і хто може за ними звернутися?
— Система охорони здоров’я останні роки суттєво змінилася — попри пандемію, війну та інші виклики реформа продовжується. І сьогодні заклади фактично конкурують за пацієнта, адже від цього залежить фінансування, яке вони отримують від НСЗУ.
Одна з ключових змін, яка почалася ще у 2024 році — формування так званої спроможної мережі. Її логіка в тому, щоб пацієнт, звернувшись у заклад, міг отримати повний цикл допомоги: від консультації і діагностики до, за потреби, госпіталізації — все в одному місці.
Саме тому на базі лікарень, які раніше працювали лише як стаціонари, почали відкривати амбулаторно-поліклінічні відділення. Там ведуть прийом вузькі спеціалісти, проводять обстеження і, якщо потрібно, одразу організовують лікування в стаціонарі.
Це дозволяє зробити допомогу швидшою і більш безперервною — пацієнт не ходить між різними установами, а отримує все в одному закладі.
Таке відділення вже працює, зокрема, на базі Київської міської дитячої клінічної лікарня № 1, що на Оболоні. І, як показує практика, пацієнтам цей формат зручний.
Подібні амбулаторні підрозділи є і в інших лікарнях, але проблема в тому, що люди часто про них просто не знають. Багато хто за звичкою звертається лише до консультативно-діагностичних центрів — так званих «поліклінік».
Зараз ми якраз працюємо над розвитком цієї моделі і над тим, щоб краще інформувати киян про такі можливості.
Тетяна Мостепан.
ПРАЦЮЄМО НАД ТИМ АБИ ОБ’ЄДНАТИ ВСІ СИСТЕМИ ЗАПИСУ ДО ЛІКАРІВ В ОДИН ЗРУЧНИЙ РЕСУРС
— Якщо говорити про діагностику, на які обстеження зараз є черги, а що можна пройти без проблем?
— Електрокардіограма — це базова послуга сімейного лікаря, тому з нею зазвичай проблем немає. Якщо лікар виконує свої обов’язки, ЕКГ робиться під час прийому без додаткового запису.
Складніша ситуація з більш спеціалізованими обстеженнями. Наприклад, мамографія, комп’ютерна чи магнітно-резонансна томографія потребують дорогого обладнання, яке є не у всіх закладах. Саме тому доступ до них обмежений і виникають черги.
Мамографія загалом доступна в кожному консультативно-діагностичному центрі, і обсяги обстежень досить великі. Водночас питання часто не лише в кількості обладнання, а й у самому записі. Система не є єдиною: різні заклади користуються різними медичними інформаційними системами, і пацієнтам складно зорієнтуватися, де і як записатися. Через це створюється відчуття, що запису немає, хоча фактично він може бути — просто на іншій платформі.
Щодо КТ і МРТ, тут справді є обмеження. Таке обладнання здебільшого встановлене у стаціонарах, а не в поліклінічній ланці, і його небагато. До того ж воно дороге в обслуговуванні і використовується насамперед для невідкладної допомоги.
Зараз місто опрацьовує можливість ширшого використання цих апаратів для амбулаторних пацієнтів за направленням. Це може бути не завжди зручно з точки зору логістики, але дозволить отримати обстеження безкоштовно.
Окремо ведеться робота над тим, щоб об’єднати всі системи запису в один зручний ресурс. Ідея в тому, щоб пацієнт міг зайти на один сайт, побачити всі доступні послуги, лікарів і вільні слоти — і записатися без необхідності шукати різні платформи.
Так само планується зробити відкритим перелік сімейних лікарів, які ще набирають декларації, щоб люди могли швидко знайти потрібного спеціаліста у своєму районі.
— Якщо говорити про обладнання: чи вистачає ресурсів, щоб забезпечувати сучасною технікою не лише лікарні, а й первинну ланку та консультативно-діагностичні центри?
— Первинна ланка не потребує настільки дорогого обладнання, як спеціалізована медицина. Для роботи сімейного лікаря достатньо базових речей — обладнання для аналізів і простих обстежень. У межах фінансування від НСЗУ заклади можуть самостійно це закуповувати. До того ж у 2026 році капітаційна ставка (гроші, які держава платить медзакладу за кожного пацієнта, який підписав декларацію з лікарем -ред.) була підвищена, що додатково покращує їхні можливості.
Натомість основні витрати припадають на консультативно-діагностичні центри, де працюють вузькі спеціалісти і проводяться складні обстеження. Саме там потрібна дорога техніка, яка потребує значних вкладень і обслуговування.
За останні роки місто системно інвестує в цей напрям. Починаючи з 2020 року, для таких центрів закупили сучасне обладнання на сотні мільйонів гривень — це і техніка для ранньої діагностики, і апарати для обстежень, і спеціалізовані системи.
Тобто базові потреби первинної ланки закриваються за рахунок поточного фінансування, а більш складне оснащення забезпечується вже на рівні міських інвестицій у діагностичні центри.
— Які зміни на первинній ланці кияни відчують вже цього року, а не «в перспективі»?
— Насамперед це зміни у фінансуванні, які безпосередньо вплинуть і на роботу лікарів, і на доступність послуг. У 2026 році зростає капітаційна ставка — тобто сума, яку держава платить за одного пацієнта. Це означає більше ресурсів для закладів первинки.
Паралельно підвищуються і доходи медиків. Якщо лікар має повну практику, це дозволяє говорити про суттєве зростання зарплати, що, своєю чергою, має зменшити відтік кадрів і зробити систему більш стабільною для пацієнтів.
Ще одна важлива новація — запуск безкоштовних скринінгів для людей віком 40+. Йдеться про обстеження, які дозволяють виявляти серцево-судинні захворювання, діабет і проблеми з ментальним здоров’ям. Держава фінансує ці послуги, і пацієнт отримує можливість пройти їх безоплатно після відповідного запрошення.
Окремий напрям — це медичний супровід ветеранів. Від початку року працює програма, яка дозволяє нашим захисникам і захисницям отримувати допомогу швидше і без зайвої бюрократії. У кожному комунальному закладі визначені координатори, які супроводжують людину на всіх етапах отримання послуг.
Тобто зміни вже відчутні: це і краща мотивація для лікарів, і нові програми для пацієнтів, і більш швидкий доступ до послуг.
Нагадаємо, захворюваність на туберкульоз у столиці знизилась на понад 27%. Київ продовжує системну роботу в межах державної стратегії протидії ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам до 2030 року.
Ірина ГЛАВАЦЬКА
