Кожен загиблий військовий має бути гідно похований. Ілюстративне фото: Борис Корпусенко
У Поминальні дні говоримо на чутливу тему щодо поховань Захисників України з фахівцями, які окреслюють проблематику й розповідають подробиці справи.
В Україні діє визначений стандартизований протокол сповіщення родин військовослужбовців які загинули, зникли безвісти або потрапили в полон.
Протокол регулюється інструкціями та наказами Міністерства оборони. Основна мета — офіційне та гідне інформування сімей військовослужбовців про безповоротні та невизначені втрати. Розроблено документ на основі досвіду та стандарту, впровадженому у США та Великобританії.
Про те, що це за протокол та як у ТЦК та СП супроводжують родини загиблих Героїв, говоримо з начальником відділу цивільно-військового співробітництва (ЦВС) Святошинського в місті Києві ТЦК та СП, майором Віталієм Мазуром.
Майор Мазур — Учасник бойових дій з 2014 року, служив у 12 Київському БТрО, виконував завдання в Луганській та Донецькій областях, проходив службу в ТЦК та СП, брав участь в обороні Київщини. З початком повномасштабного вторгнення у 2022-му був заступником начальника розвідки сектора №2 оборони міста Києва.
Віталій Мазур
Нині продовжує служити в ТЦК, паралельно після закінчення вишу, навчається в аспірантурі, готує дисертацію з кризового інформування — саме за темою своєї основної роботи. Є ініціатором розробки Протоколу сповіщення сімей військовослужбовців, погоджений головнокомандувачем ЗСУ й введеним у дію для виконання в Україні 09.12.2024 року
Майор Мазур називає цей документ частиною психологічного проєкту, направленого на мінімізацію травмуючих факторів під час сповіщення рідних та близьких сімей загиблих, полонених, зниклих безвісти військовослужбовців. У просуванні проєкту брали участь військовий Омбудсмен Ольга Решетілова, капелан, єпископ Кримський Клімент, високопосадовці Генштабу та Міноборони.
Нині Віталій Мазур також виступає за розділення Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Тобто відокремлення їх соціальних функцій, від функцій, які є складовою з заходів комплектування бойових частин.
«Бо не може один і той же орган спочатку забрати людей для захисту батьківщини, а потім повідомляти про їх загибель. Це, як мінімум, цинізм», — говорить майор Мазур.
Віталій Мазур також пояснив, що за останні роки, функції служб цивільно-військового співробітництва (ЦВС), в тому числі й сповіщення родин військовослужбовців, кардинально змінилися, додалася й соціальна робота соціального захисту родин.
Нині служба ЦВС діє за наказами МОУ №185 та №280 про поховання військовослужбовців та статутом вартової та гарнізонної служби.
ПСИХОЛОГИ МАЮТЬ СЛУЖИТИ У ПІДРОЗДІЛАХ ЦИВІЛЬНО-ВІЙСЬКОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА: РОЗ’ЯСНЕННЯ
— Це три документи, яким ми користуємося при похованні. Але ж, як має відбуватися сповіщення, там нічого не написано. Лише зазначено, що протягом однієї доби військова частина сповіщає ТЦК, а ТЦК протягом 7 діб сповіщає родину. І не по телефону, а особисто. Це виключно алгоритм дій, а як сповістити з точки зору психології, як входити в родину, які слова застосовувати — такого раніше не було. Нині є. Але Протоколом про сповіщення користуються дуже опосередковано, бо навіть в Збройних Силах не всі знають, що існує такий документі. А згідно з Протоколом, сповіщати родини наживо мають мінімум 3 людини — старший групи, психолог, медичний фахівець, — пояснив майор Мазур.
Майор Мазур роз’яснює роль психолога
— І що, досі є випадки, коли рідним загиблих чи зниклих безвісти телефонують з військових частин?
— Є і таке. Часто побратими з військових частин можуть подзвонити родині і сповістити про трагічну звістку самостійно. Це порушення. Не можна телефонувати рідним. Є два виключення: телефонувати можна лише тоді, коли встановлено, що родина перебуває за кордоном, або на окупованій території. Адже є також загиблі іноземці, що воюють у ЗСУ.
— А як з функціями соціальної служби?
— Всю соціальну роботу нині фактично виконує відділення цивільно-військового співробітництва. Наше відділення не тільки сповіщає, а й здійснює соціальну підтримку родин військовослужбовців.
В черні 2025 року змінився штатний розклад в ТЦК та СП, і завдяки Протоколу сповіщення у новостворене відділення ЦВС додали 7 людей, бо раніше було лише двоє. Розширення штату покращило якість нашої важкої роботи. Я, до речі, наголошував, що не може двоє рандомно обраних військовослужбовців йти в родину і сповіщати сім’ю про втрату. Бо вони нароблять шкоди спочатку сім’ї — бо можуть не мати ні практичної, ні психологічної підготовки. А потім і собі — бо немає досвіду надання психологічної самодопомоги в кризових ситуаціях.
— Але психолога вам не дали?
— Штат нам дозволяє його мати. Але фахівця важко знайти. Наразі психолог — я. Це моя особиста ініціатива. У Протоколі прописана така вимога, в ньому навіть прописано, з якими словами входити в дім до людей. Також рекомендовано, що б в групу входив представник соціального департаменту місцевої влади. Якщо це в місті.
Якщо це, наприклад, в області, то включається хтось з місцевої громади. Краще староста села, який знає безпосередньо цю родину. І коли він приходить в сім’ю загиблого, таким чином психологічна травма зменшується. Бо він добре знає людей і, в подальшому, особисто здійснює супровід з надання соціального захисту.
Наше головне завдання зберегти здоров’я родини, не поглибити травму. Навіть такими словами, як «трагічна новина». Так краще не казати. Слід говорити «Сумна новина». Я на цьому наполягаю, і застосовую принаймні на своєму рівні. Адже є два типи сповіщень: про безповоротну втрату і невизначену. Безповоротна — це загибель, невизначена — це полонені і зниклі безвісті. Але в жодному разі не використовуємо слова «трагічна новина».
Ми, коли заходимо в домівку, повинні знайти ті слова, які не травмують просто з порога. Я маю також повідомити, при яких обставинах воїн загинув. Якщо я скажу «трагічна новина», миттєво будуть крики, сльози, або запаморочення. І я вже не встигну й не буду мати іншої можливості проінформувати родину вчасно. А коли я кажу «сумна новина», то є ще близько однієї хвилини, щоб мама або дружина почула, що взагалі сталося.
Також не правильно говорити про зниклого безвісти «випала сумна нагода повідомити». Так як це невизначена втрата, ми не повинні аналізувати, сумна це новина чи не сумна. А якщо воїн в полоні? Та Слава Богу, що він в полоні і живий. Отже задача психолога під час сповіщення про невизначену втрату, не забирати у людей надію, але й не занадто обнадіювати. І це дуже тонка грань.
Я зазначив у Протоколі про необхідність звертатися до родичів воїнів на ім’я та по батькові, дотримуватись мовчазної паузи та кордонів при появі агресивної реакції, криків… Бували різні ситуації: хтось просто обійме тебе, заплаче, наостанок скаже «бережіть себе, хлопці», а є випадки, коли люди в тебе чашки кидають с кавою, проклинають, матюкаються…
Тому треба бути дуже обережним. Я особисто бачу, коли входжу в дім до людей, агресивно вони налаштовані або ні. Й знаю, як правильно реагувати. Тому і вимагаю, особливо від старшого групи сповіщення, якщо в нього немає профільного освіти, пройти курс з кризової та клінічної психології. Адже нам конче потрібні знання психології, яку чомусь не застосовуємо під час ведення бойових дій, під час війни…
— Ну, це ви в своєму районі в Києві дієте правильно, а що робиться в регіонах, в селах?
— Навіть не знаю. Скажу про наш ТЦК. Ми супроводжуємо сім’ї на кожному етапі. Всі необхідні документи, які потрібні для отримання соціальної допомоги родині загиблого або полоненого, ми допомагаємо оформити. Тобто надаємо родині соціальний супровід.
Ілюстративне фото «Вечірнього Києва»
СУПРОВІД РОДИН ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ: ЯК ЦЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ
— Після сповіщення що відбувається далі?
— Після сповіщення з’ясовуємо з сім’єю, де саме вони хочуть поховати воїна. Ми маємо це знати одразу, бо в нас вже на зв’язку військова частина, яка має знати, куди транспортувати тіло, бо тіло знаходиться або в Дніпрі, або в Запоріжжі, або в іншому місті. І їм треба транспортувати загиблого до місця поховання. Й вони діють виключно за бажанням родини.
Зауважу, що досить часто військова частина робить помилку і присилає сповіщення в ТЦК та СП за місцем мобілізації військовослужбовця. Але ж має сповіщатися той ТЦК, де безпосередньо перебуває родина. Тобто спочатку треба відшукати родину.
Приклад того, як потрібно робити: військова частина повідомляє нам (за місцем мобілізації), що не може знайти родичів. Ми шукаємо родину і з’ясовуємо, що вона переїхала в Івано-Франківськ. Тоді в частині перероблюють сповіщення на Івано-Франківське ТЦК. Але це не значить, що родина там захоче поховати воїна.
Щодо Києва. Після того, як ми з’ясували побажання рідних, обираємо місце поховання — на лівому чи на правому березі. Якщо це лівий берег, то ховаємо на Лісовому кладовищі. Якщо правий, то це Міське кладовище (Берківці). Або на Національному меморіальному кладовищі.
— Скільки разів військовослужбовці ЦВС зустрічаються з родиною загиблих Героїв?
— Ми з родиною зустрічаємося чотири рази. На зустрічах з’ясовуємо всі деталі, час поховання, процедурні питання в ритуальній службі. Також подаємо заявку на військовий почет, організуємо церемонію надання військових почестей. Насамкінець родина приходить в ТЦК для надання відповідних документів, щоби оформити соціальну допомогу.
На початку, коли не було можливості замовити почесну варту у 2022 році, ми самі брали автомати, наша рота охорони брала зброю, самі несли труну до місця поховання.
— Родини загиблих можуть внести свої корективи у ритуал поховання?
— Звичайно. Якщо хочуть свого священника, то беруть. Аби тільки не з московського патріархату й щоб не було там російської мови… Був випадок, коли один піп намагався читати молитву російською. А так — за побажанням і капелан прибуде, й мусульман поховаємо за їх обрядом, й протестантів…
— В яких випадках бувають затримки з похованням?
— Затримки можуть бути на етапі, коли загиблого привезли з передової, наприклад, в Дніпро. Розтин вже було зроблено, військова частина отримала лікарське свідоцтво про смерть і довідку про причину смерті. І далі тіло воїна з Дніпра транспортували в Київ. Родина майже завжди просить подивитись на загиблого з метою впізнання. І бувають випадки, коли родина не впевнена, що це саме їх родич та вимагає додаткову експертизу ДНК. В такому випадку процедура з організації поховання призупиняється.
Ілюстративне фото «Вечірнього Києва»
ТЕСТИ ДНК ТА ПОЛІЦІЯ: ЯК МАЄ БУТИ
— Може ви знаєте, на скільки нині спрощені процедури впізнання, ідентифікації та отримання пакету документів?
— Ну не зовсім вони спрощені. Особливо, коли йдеться про аналіз ДНК. Коли людина на війні зникає безвісті і ми сповіщаємо родину про зникнення, родичі йдуть, безпосередньо в поліцію, пишуть заяву про зникнення безвісті, бо це вважається кримінальним злочином. Далі у родича відбирають ДНК матеріал — роблять тест з метою подальшого впізнання тіла, якщо воно буде знайдено. Або наприклад, коли здійснюють обмін тілами, чи знаходять їх рештки. Займаються цими справами слідчі Національної поліції. Якщо є співпадіння ДНК слідчий нам не повідомляє, він повідомляє як правило родичам.
Я впевнений, що слідчий повинен передавати інформацію військовим: «Є співпадіння, сповістіть родину, що змінився статус». Але у слідчих є телефони родин, вони телефонують напряму, родина в шоці…
— І довго відбувається ДНК-тест?
— ДНК-тест безкоштовний, але є велика черга, процес може тягнутися не менше ніж на півроку.
— Щодо секторів поховання у Києві: відомо, що у міста немає можливості виходити за адмінмежі й облаштовувати кладовища. Яка обстановка наразі?
— В Києві є сектори — Алеї Слави. Загалом не визначено, якими вони мають бути. Місця на кладовищах виділяє не Міністерство оборони, а місцеві громади. І десь громада багато виділила місця, десь мало — скільки є. Для того, щоб родина могла прийти до могили якісь обряди провести, у Києві зокрема такого місця пам’яті навколо могили майже не має.
Місце на кладовищі, ритуальні послуги та атрибути виділяють за рахунок держави та 50 тисяч гривень на встановлення меморіальної споруди.
Коли ми приїжджаємо на кладовище, то частина ділянки як правило вже залита бетоном, частково встановлені цоколі. Ми постійно бачимо будівельні роботи.
Немає стандарту, щоб тільки отак виглядала могила Захисника. Думаю, що і не буде, бо воно й не треба. Воно не спрацює, адже у Києві — одні звичаї та вимоги, в регіонах — інші обряди…
Стосовно стандартів військових поховань у Києві Ритуальна служба СКП «Спецкомбінат ПКПО» відповіла на запит «Вечірнього Києва».
У відповіді зазначається, що утримання міських кладовищ у належному санітарному стані відбувається за рахунок коштів місцевого бюджету міста Києва. Ритуальна служба СКП «Спецкомбінат ПКПО» не веде окремого обліку коштів на утримання секторів для почесних поховань, оскільки вони входять до загальної площі кладовищ.
«Окрім цього, інформуємо, що відповідно до рішення Київської міської ради від 15 червня 2023 року, на секторах для почесних поховань забезпечується охорона, облаштування, благоустрій та їхнє утримання, виготовлення та монтаж намогильних споруд за зразками, затвердженими відповідно до пункту 2 цього рішення, замощення натуральним каменем та влаштування зовнішнього освітлення і відеонагляду, периметри секторів для почесних поховань відокремлюються від решти поховань доріжками або зеленими насадженнями.
Усі роботи виконуються відповідно до наявної потреби, фінансування та у порядку пріоритетності», — йдеться у повідомленні Ритуальної служби міста.
Зазначається також, що відповідно до рішення Київської міської ради від 15 червня 2023 року «Про деякі питання функціонування секторів для почесних поховань, відведених на міських кладовищах», для почесних поховань загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України, ветеранів війни на території міських кладовищ відведено сектори для почесних поховань:
- у межах ділянок 42, 86, 102, 146 Міського кладовища,
- Меморіальної алеї та ділянок 78-Б, 79 Лісового кладовища,
- ділянки 7-А Совського кладовища,
- ділянки 4 Військового кладовища,
- ділянок 4 та 4-А Бортничанського кладовища,
- Алеї почесних поховань на території Державного історико-меморіального Лук’янівського заповідника.
«З огляду на те, що сектори для почесних поховань відведено у межах наявних ділянок кладовищ, повідомляємо, що нові території не виділялися», — поінформували у Ритуальній службі міста.
Нагадаємо, прах бійця ГУР, Ільдара Дадіна, поховали на Національному військовому кладовищі
Катерина НОВОСВІТНЯ
