Сергій Стецюра — власник кав’ярні «Ритм& Блюз». Колаж: «Вечірній Київ»
Після загибелі сина Сергій Стецюра довго не міг повернутися до звичного життя. Його тримала родина, онука Ярина і поступове усвідомлення: біль не зникає, але з ним можна навчитися жити. Так у Києві з’явилося місце, де для самого Сергія кава, музика і щоденна робота стали способом знову бути серед людей.
Відкрити кав’ярню у 60 років — це рішення не лише про бізнес і заробіток. Для Сергія Стецюри, переселенця з Бахмута і батька загиблого військового, це стало спробою повернутися до життя після втрати сина, знайти нову точку опори й знову бути серед людей.
У Києві він створив кав’ярню «Ритм& Блюз» — місце, де є кава, жива музика і простір для простих людських розмов. Для нього цей заклад став не просто роботою, а способом не залишатися наодинці з болем і поступово збирати своє життя заново.
Про це Сергій Стецюра розповів журналістам «Вечірнього Києва».
Сергій Стецюра, фото з тредсу «Ритм& Блюз»
«МИ З НИМ ПРОЖИЛИ ВДВОХ НЕПРОСТЕ ЖИТТЯ, АЛЕ ВОНО БУЛО НАСИЧЕНИМ ТА ЦІКАВИМ»
Сергію 60 років, за плечима пів життя підприємництва та роки, проведені у Бахмуті. Там одружились його сини й народились онуки.
Його перша дружина померла при народженні дитини, і він фактично сам виховував сина Романа. Згодом у житті чоловіка з’явилася нова родина — друга дружина, яка також втратила свого чоловіка. Разом вони підтримували одне одного та виховали дітей й майбутніх онуків.
Син Сергія, Роман, не одразу знайшов свій шлях у житі. Як розповідає батько, після школи Роман вступив до університету на маркетинг, добре навчався, але провчився там недовго — приблизно півтора року. Згодом вирішив залишити навчання і почати шукати себе в роботі.
У якийсь момент він навіть чітко сказав батькові: армія — це точно не для нього.
Однак у 2016 році Сергій несподівано дізнається, що син уже проходить медичну комісію. Без довгих розмов і пояснень Роман просто повідомляє: він йде служити. Це рішення було остаточним.
«Роман мені прямо сказав: тату, я не хочу в армію, це не моє. А потім у 2016 році раптово повідомив, що проходить медкомісію. Я навіть не знав, що він вирішив йти служити.», — пояснює Сергій Стецюра.
Що саме вплинуло, Сергію сказати складно. Але він припускає: в родині завжди було місце для розмов про історію, зокрема Сергій із власним батьком завжди захоплювались книгами про минуле України. А зі своїми дітьми чоловік любив подорожувати країною. Вони відвідали Запорізьку Січ, Холодний Яр та інші історичні місця. Можливо, саме ці речі з часом сформували особистість Романа та його вибір захищати Батьківщину — вважає батько.
«І коли почалось повномасштабне вторгнення, найпершим мені син подзвонив, сказав: „Папа, почалась велика війна“», — згадує Сергій.
Повномасштабна війна змусила сім’ю розділись, оскільки Сергій, занепокоєний безпекою рідних, стояв на тому, щоб невістки та онуки виїхали у безпечне місце. Особисто чоловік пробув у Бахмуті до вересня 2022 року. Після кількох переїздів родина остаточно зупинилася в Києві.
Сам Роман зустрів російське вторгнення на Курахівському напрямку. Згодом їхній підрозділ тримав позиції й на Сіверському напрямку.
«Роман шість років відслужив у нашому війську, захищав нашу Україну, служив він у 54-й бригаді. Весь час в одній бригаді, в одному підрозділі.», — ділиться деталями батько полеглого Героя.
У розмовах з татом Роман не любив заглиблюватися в деталі служби. Часто відповідав коротко, намагався заспокоїти. Казав, що працює водієм у взводі забезпечення, що його завдання — возити продукти на склад. Однак під час чергової розмови хлопець проговорився. Син зізнався, що в машині, якою він їздить, завжди є протитанкова зброя. Попри постійну небезпеку, Роман до останнього намагався берегти батька від зайвих хвилювань.
27 січня 2023 року Роман загинув. Йому було 35 років. Це сталося поблизу Никифорівки — ворожий дрон влучив у машину, коли військовий виконував завдання з перевезення пального. У нього залишилися дружина та маленька донька Ярина.
Син Сергія Стецюри — Роман Стецюра
ІСТОРІЯ ЗАСНУВАННЯ КАВ’ЯРНІ
Після смерті сина життя Сергія різко змінилося.
Батько згадує цей період як один із найважчих у своєму житті. Депресія тривала довго, понад два роки. Цей період чоловік схарактеризував коротко та стримано: сильна депресія. У ті дні він часто не виходив з дому.
Втім, поруч залишалася родина. Дев’ятирічна онука Ярина, якій потрібна була турбота та увага. Саме це, зізнається Сергій, стало однією з ключових та вагомих причин не розчинити власне життя у втраті, натомість рухатись далі.
Іншим ключовим поштовхом стала участь у програмі для військових і членів їхніх родин. На цю програму Сергій натрапив випадково, побачивши інформацію в інтернеті. Там він опинився серед людей із подібним досвідом: військових, поранених, тих, хто намагався повернутись до цивільного життя. Хтось відкривав власний бізнес, хтось шукав нову справу після служби. Це середовище, за словами Сергія, сильно вплинуло на нього.
«Я потрапив там в круг спілкування, де були військові, хлопці без ніг. Вони теж пережили дуже важке життя, випробування. Зараз повертаються до життя. У когось тепер своя студія танців, хтось здає трейлери в оренду. Ну і це мені допомогло повернутися до життя. Я пройшов цю програму. І мені пощастило, мені дали грант на 6,000 євро від міжнародної організації з міграції», — за словами Сергія, саме після цього досвіду з’явилась ідея повернутись до бізнесу.
Ще у Бахмуті Сергій багато років займався підприємництвом: мав магазини, працював у сфері роздрібної торгівлі. У Києві почав із малого. Спочатку відкрив невелику кав’ярню у торговому центрі, потім ще одну — на зупинці в Оболонському районі. Формат був простий: кава та смаколики.
Але поступово з’явилося бажання зробити щось більше. Не просто точку «кава з собою», а місце, де люди можуть затриматися, перепочити та відновитись. Так поступово сформувалася ідея створити повноцінну кав’ярню.
«Я ще тоді не до кінця розумів, наскільки це складно і що мене чекає», — зізнається чоловік.
Частину знань про нову сферу Сергій отримав під час участі у програмі, де разом з іншими учасниками пропрацьовував ідею: від асортименту до фінансів і просування. Це допомогло зрозуміти, що задум реально втілити. Паралельно він розглядав різні варіанти формату, консультувався зі спеціалістами і зрештою звернувся до консалтингової агенції. Після цього почався пошук приміщення, що зайняв багато часу, але врешті-решт відповідне місце знайшлось.
Так з’явилася кав’ярня «Ритм& Блюз».
Внутрішній вигляд кав’ярні, фото з тредсу «Ритм& Блюз»
ПУБЛІКАЦІЯ В ТРЕДС ТА ПОПУЛЯРНІСТЬ
І саме тоді Сергій уперше зайшов у тредс, де вирішив написати про себе та кав’ярню. До цього він не був публічною людиною: не вів блог і не ділився особистим. Чоловік навіть не очікував на зворотну відповідь користувачів. Відповідно сильно здивувався від кількості підтримки та приємних слів у свою адресу. Його пост набрав майже 20 тисяч уподобань та привернув увагу багатьох користувачів соціальної мережі.
«Вітаю. Давайте знайомитись. Мене звати Сергій. Мені 60 років і я переселенець з Бахмуту», — так почалась розповідь власника кав’ярні, наповнена відвертим зізнанням про хвилювання напередодні відкриття та щирим запрошенням усіх охочих завітати.
Сергій зізнається, що не очікував жодної реакції. Але вже за короткий час після публікації він побачив, що допис почав активно поширюватися: з’явилися лайки, перегляди, десятки, а згодом і сотні коментарів. Люди писали слова підтримки, співчуття й дякували за історію. Для нього це стало несподіваним емоційним досвідом. Він намагався відповідати кожному, але швидко зрозумів, що це неможливо фізично. Попри це, відчуття підтримки залишилося з ним надовго, бо навіть пізніше деякі відвідувачі підходили до батька загиблого Героя, щоб подякувати за сина-воїна і за те, що він знаходить у собі сили продовжувати власну справу.
Сьогодні кав’ярня «Ритм& Блюз» працює у Голосіївському районі Києва на вулиці Юлії Здановської та приймає відвідувачів. Заклад поступово наповнюється гостями й стає частиною щоденного міського ритму. Окрім кави та страв, тут звучить жива музика, проходять вечори саксофона, виступають запрошені музиканти, створюючи особливу атмосферу для відновлення.
Читайте також: Ветеран Валерій Кучеренко, який втратив обидві руки на війні, відкрив власну піцерію на Київщині
фото з тредсу «Ритм& Блюз»
фото з тредсу «Ритм& Блюз»
фото з тредсу «Ритм& Блюз»
Єлизавета ДОБРОЛЕНСЬКА, відео Вероніка ДАНЕВИЧ «Вечірній Київ»
